Завершальною стадією судового розгляду є забезпечення виконання судового рішення (в основному це стягнення заборгованості з боржника). Його забезпечує найчастіше державний виконавець (приватний виконавець). Виконання можливе двома способами: добровільний та примусовий.
Однак рішення суду, особливо якщо вони стосуються майнових вимог, рідко бувають легкоздійсненними для потерпілої сторони. Тому для захисту власних інтересів стягувач найчастіше звертається до державних виконавців, так само поряд з ними нині діють приватні виконавці.
В той же час, враховуючи характер діяльності, Закон встановлює чіткі правила здійснення виконавчих дій та спеціальний порядок їхнього оскарження. Самі ж порушення можливі на будь-якому з етапів виконавчого провадження.
Порушення допускаються ще на етапі прийняття виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження. На сьогоднішній день Закон України “Про виконавче провадження” передбачає два види виконавців: приватні та державні. Стягувачу надається право самостійно вибрати, якого виконавця він хоче звернутися. Однак, відповідно до ст.5 ЗУ “Про виконавче провадження”, приватному виконавцю заборонено виконувати низку рішень:
За винятком перерахованого, виконавцем можуть допускатися менш очевидні, проте від того не менш серйозні порушення. Так, наприклад, широко поширені випадки, коли державний виконавець (приватний), бажаючи заарештувати майно боржника, вважають, що воно знаходиться за місцем його реєстрації. Така теза має логічне обґрунтування, проте є докорінно невірною. Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ст.317 ДК передбачає,що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На утримання права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ст. 328 ЦК, право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із угод.
Так само, виконавець може упустити, що майно перебуває у власності у кількох осіб або є об'єктом спільної сумісної власності, хоча в такому разі, знову ж таки, ст.48 ЗУ “Про виконавче провадження” передбачено необхідність санкції суду. Тому, належним чином не виконуючи своїх зобов'язань, не виявляючи та не виділяючи майно боржника, виконавець грубо порушує свої посадові обов'язки та діє незаконно.
Підстави для закриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, зупинення виконання чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження" а слід заперечувати.
Глава Х Закону “Про виконавче провадження” та розділ VII ЦПК закріплюють порядок оскарження дій виконавця.
Скарга подається начальнику відділу, якому підпорядкований виконавець усіма учасниками провадження, крім боржника. У судовому порядку дії можуть бути оскаржені будь-яким учасником. Обидва випадки передбачаютьатривали подання скарги подається в 10-денний термін з дня, коли заявник дізнався або повинен був дізнатися про порушення.
Якщо скарга стосується дій виконавця у рамках провадження — вона подається до суду, який видав виконавчий документ. Така скарга не потребує оплати судового збору. Якщо ж скарга стосується не способу виконання рішення, а інших повноважень виконавця, наприклад постанов про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, то такі скарги (а точніше вже позови) слід подавати до адміністративного суду на загальних підставах.
У тих чи інших випадках, рекомендуємо звернутися до Адвоката з виконавчого провадження.
Юрист, адвокат Харків - юридичні послуги по Україні: допомога у кримінальних справах, ДТП, кредити та суперечки з МФО, оформлення пенсії, вступі у спадщину, спорах з нерухомості.