Пошук
Пошук по сайту
Оскарження заповіту на спадщину
Кожна людина, яка має у власності майно і хоче розпорядитися нею на випадок своєї смерті на власний розсуд, замислюється про складання заповіту.
Однак не варто думати, що така воля людини є остаточною, адже часті випадки заперечення заповітів.
Чинне цивільне законодавство виділяє два способи визнання заповіту недійсним:
Відповідно до ч.1 ст. 1257 ЦК України нікчемний заповіт - це заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та способу його засвідчення (у тому числі недотримання нотаріальної форми завірення заповіту).
Відповідно до ч.2. ст.1257 ЦК України, заповіт також може бути визнаний недійсним у судовому порядку. Підставою для цього може бути, наприклад, у разі встановлення того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Для складання заповіту особа повинна мати повну дієздатність, тобто повною мірою розуміти свої дії, усвідомлювати їх і розуміти їх наслідки (не психічно-або душевнохвора людина). Людина є позбавленою громадянської дієздатності, якщо вона залежить від алкоголю або азартних ігор, і цим ставить себе або свою сім'ю в складне становище.
Також, згідно із законом, складання заповіту вимагає дотримання таких вимог:
Перелік випадків, у яких заповіт може бути оскаржено, досить широкий. Найбільш поширеними є такі ситуації:
Відповідно до норм чинного законодавства України, оскаржити заповіт після смерті спадкодавця можна лише шляхом подання позову до суду. Тому потрібно надати всі можливі докази протягом 3 років з моменту смерті спадкодавця. Якщо ж такий позов буде подано через 3 роки, то треба розуміти, що відповідач клопотатиме про застосування позовної давності і, отже, у задоволенні такого позову може бути відмовлено. Якщо ж суд визнає причини пропуску поважними (наприклад: тяжка хвороба, довгострокове відрядження, виїзд за кордон), то така позовна заява може бути задоволена судом.
Також підставою для подання позову до суду може бути те, що розпорядження заповідача було проти його волі. Зважаючи на це, можна довести те, що спадкодавець міг не усвідомлювати значення своїх дій і не міг керувати ними, або ж був факт психічного чи фізичного примусу до складання такого заповіту.
Щоб довести цей факт, потрібно провести посмертну судово-психіатричну експертизу, опитати свідків, які могли за життя контактувати із померлим. Нотаріус, який займався завіренням заповіту, зобов'язаний надати свідчення про свої дії.
Але без участі адвоката по спадщині отримати позитивний результат у такому разі досить важко. Слід пам'ятати, що нотаріус несе кримінальну відповідальність за свідомо неправдиві свідчення, а також відповідає за зловживання своїми повноваженнями задля отримання неправомірної вигоди.
Розглянувши всі подані докази, суд має ухвалити рішення. Якщо якийсь із доказів не надається суду, справа може вирішитися не на користь заявника. Крім випадків, зазначених у законі, суд не зобов'язаний самостійно вимагати доказів.
Якщо ви хочете визначити характер проблеми, отримати надійну підтримку та консультацію, грамотно зібрати та підготувати документи та доказову базу, тоді Адвокатське об'єднання «вСуді» із задоволенням готове вам допомогти та надати професійну юридичну підтримку.